Таким чином українські громадяни реалізували гарантоване ст. 39 Конституції України та ст. 11 європейської Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод право на мирні зібрання.
24 листопада число протестуючих оцінювалося спостерігачами у сотні тисяч.21 листопада 2013 року, після оприлюднення рішення українського уряду про призупинення підготовки підписання угоди про асоціацію України з Європейським Союзом у Києві, а згодом – майже в усіх великих містах України виникли стихійні мітинги протесту проти цього рішення («євромайдани»).
У чотирьох містах суди, не заборонивши самі зібрання, заборонили встановлення наметів під час їх проведення: у Києві, Львові, Чернігові та Кіровограді. Щоправда, судова заборона Львівського окружного адмінсуду стосувалася не того місця, де відбувався львівський «євромайдан», а голова Львівської облдержадміністрації О. Сало дезавуював позов.
У трьох містах суди ухвалили рішення про заборону акцій протесту: у Миколаєві, Одесі та Дніпропетровську. Ці рішення були ухвалені «з метою забезпечення громадського порядку». Проте жодних доказів того, що є загроза національній безпеці або громадському порядку позивачами подано не було, а суди, як правило, відбувалися без участі відповідачів. Попри заборону, «євромайдани» у цих містах тривають.Також українська прокуратура порушила кілька кримінальних проваджень щодо подій навколо «євромайданів».
Водночас, ми мусимо констатувати, що окремі учасники «євромайдану» застосовували насильницькі дії щодо своїх опонентів. Зокрема під час руйнування намету Комуністичної партії України на Бесарабській площі в Києві, а також під час атаки на працівників міліції біля будівлі Кабміну.
