3 червня поблизу Чермалика, що на Донеччині, обірвалося життя ще одного героя з Чернігівщини – Михайла Кобця. Тіло героя доставили додому – в село Білошицька Слобода Корюківського району напередодні.
Сотні односельців на колінах проводжали піхотинця в останню путь.
Хлопець не дожив до 22-го дня народження. Хлопця було призвано на військову службу, яку він продовжив за контрактом. Залишилися в горі мати та четверо молодших братів.
Михайло прагнув захистити свою землю тож пішов служити за контрактом. Його батальйон отримав особливе завдання і Михайло хотів допомогти своїм побратимам.
«Був проведений артилерійський обстріл бандитськими формуваннями, під час якого отримав два осколкові поранення. Були пошкоджені легені й грудна клітка. Тобто поранення, що не сумісне з життям. І під час доставки до госпіталю, на жаль, дорогою помер», — Юрій Бойко, військовий комісар Корюківського районного військового комісаріату.
Плакали всі: і перша вчителька хлопця, і однокласники, які домовилися зустрітися 24 червня і бойові товариші.
«На жаль, так склалося, що війна забирає кращих. Перед вами, дорогі батьки, брати, я прошу вибачення від імені роти й від себе особисто – за те, що не вберегли вашого сина», – Олег Остапенко, командир роти морської піхоти.
Мати не могла плакати, востаннє поцілувала свого сина і опустила в рідну землю, яку він захищав до останньої краплі крові.
Під звуки гімну, пісні «Плине кача» та постріли героя поховали у рідному селі. На Чернігівщині оголошено траур.
Наші захисники продовжують гинути на кордонах країни. І наш обов’язок – допомогти їм матеріально, але насамперед духовно – молитвою і пам’яттю.
- 4 перегляди
