В українській глибинці якщо «оптимізують» сполучення між селами, то лише шляхом скорочення кількості маршрутів. Журналісти «Дістало!» дізналися, як живеться мешканцям сіл, до яких не літають літаки, не ходять поїзди, і навіть автобуси забули дорогу.
Чернігівщина, як і вся країна, стогне без лікарень і аптек, дитсадків і людських благ сучасного світу. Здригається від глибоких ям на дорогах, якими зрідка проїдуть автобус чи маршрутка. Дістатися з села до райцентру – це сьогодні, в ХХІ столітті, щось зі сфери фантастики.
В Олександрівку Семенівського району єдиний рейсовий автобус ходить раз на тиждень, по понеділках. Місцеві називають його депутатським, бо за нього платить грошовитий народний обранець. А в інші, немеценатські дні, кому допекло і конче треба вибратись, готує 250 гривень. Тобто чверть пенсії. Місцевий автопарк цього року підкоригував графік транспортного блага для селян, звісно, у бік зменшення рейсів. Змінений розклад вніс корективи і в людські життя. Тепер подорожні просто змушені підлаштовувати свої потреби під мінливе автобусне щастя.
