Минулої п’ятниці на Чернігівщині стартувала серія товариських матчів серед ветеранів футболу. Ідея звести їх на спортивному полі бою із зірками чернігівського спорту належить футбольному клубу «Десна». Саме такою масштабною грою, яка об’єднає спортсменів з багатьох куточків області, команда вирішила відсвяткувати своє 60-ти річчя. Перший матч відбувся у Бахмачі, який, до речі, славиться сильними футболістами. Про ідею «Матчу ветеранів», життя спортсменів «на пенсії», тренування з чотирилапим другом і свою найбільшу мрію розповів багаторічний спортивний директор ФК «Десна» Вадим Мельник.
- Вадиме, дуже незвичний подарунок ви підготували своїм уболівальникам – цілу серію матчів. Кому належить ця ідея?
- Цьогоріч нашій команді 60 років. Ми думали над тим, як привітати з цим святом наших уболівальників, яких у нас дуже багато в усіх куточках області. Вирішили приїхати до них особисто і показати красиву гру. Оскільки основний склад команди готується до важливих змагань (попереду чемпіонат України), ми - гравці - ветерани, поїдемо популяризувати футбол в райони».
- Тобто, колишніх футболістів не буває?
- Це правда. Я хоч уже і завершив два роки тому спортивну кар’єру, але живу футболом - ходжу на тренування до основної команди, звісно, якщо дозволяє головний тренер, беру участь у ветеранських матчах. Щоб підтримувати спортивну форму, регулярно відвідую спортивну залу, а вранці обов’язково бігаю.
- Багато?
- Ні. Пару кілометрів, щоб прокинутися і збадьоритися. Я живу біля озера, тож бігаю поряд нього удвох з чотирилапим другом – чорним лабрадором Штормом. Він теж, як і я, любить активно починати свій день. Поки дружина нам готує сніданок, ми з ним наганяємо апетит.
- Родина футболіста розділяє такий насичений ритм життя тата?
- Не просто розділяє, а теж, як і я, живе спортом. Моя дружина Еліна має власну фітнес-студію. Мій старший син Владислав захоплюється важкою атлетикою, хоча, не приховую, я дуже хотів, щоб він теж став футболістом. Але я ніколи не нав’язував йому своє бажання, адже дитина повинна визначитися самостійно. Мій молодший син Костянтин ще маленький – йому 5 років, а тому обмежуємося з ним легкою зарядкою. Дружина і діти розуміють, що футбол – це не просто моя робота, це моє життя.
- Коли ви почали грати у професійний футбол?
- Я народився у селі Немовичі на Рівненщині. Це був 1980-й рік. Як і багато сільських дітей свої перші матчі я зіграв на шкільному стадіоні за нашу команду «Сокіл». Потім почав їздити велосипедом у сусідні Сарни і вже грав за їхню команду. Щоразу, до речі, долав 5 кілометрів в одну сторону. А як ви думали! Саме так і загартовується сила волі. На той момент я дуже любив футбол і мріяв стати чемпіоном. В області я забив найбільше голів серед футболістів, а тому мій тренер Григорій Шаламай запросив мене у команду «Верес» з тих пір у моєму житті з’явився професійний футбол. Мені було 16 років.
- Секрет вашого стрімкого успіху?
- Мої дитячі роки важко назвати легкими і безхмарними. Моя мама Марія, яка була продавцем, і тато Василь – рядовий залізничник, важко працювали, аби поставити на ноги трьох дітей: у мене ще є два брати – Едуард і Ярослав. Це були складні економічні часи для всіх. Наприклад, я два роки грав у футбол в одних кросівках. Я мріяв про нові професійні, але з розумінням ставився до витрачання сімейного бюджету. Звісно, це все мене могло зламати, я міг втратити бажання тренуватися, але моя мета, сила волі, мрія і наполеглива праця, підтримка рідних – ось що мене мотивувало. Моє життєве кредо – ніколи не здаватися!
- Ви з таким трепетом говорите про ваших батьків. Вони уболівали за вас? Чи хотіли, що б ви себе знайшли в іншій професії?
- Вони усе життя мені допомагали і завжди підтримували. Я дуже їх люблю і вдячний їм за це. Ми з дружиною і дітьми нині живемо у Борисполі, мої батьки – у Немовичах. Вони з нетерпінням чекають нас усіх у гості. На жаль,частіше вони до нас приїздять, аніж ми до них. Але ж на Різдво намагаємося обов’язково навідатися до батьків, поїсти куті, відсвяткувати Новий рік, обмінятися подарунками. Такі родинні свята надихають на рік уперед.
Що мотивує вас прокидатися кожного ранку і йти на роботу?
- Мене мотивує моя «Десна», у якій 6 років я був капітаном. Усі наші успіхи – це наполеглива праця гравців, тренера, президента, уболівальників. Згадайте, як ми грали за Прем’єр Лігу. Це було щось неймовірне, але це ще більше об’єднало нашу спортивну родину. Тому я працюю із задоволенням. Нині вже виконую адміністративну роботу і займаюся розвитком команди.
- Як ви ставитеся до спортивної інфраструктури в нашому регіоні, яка занепадає, особливо у селах?
- Часом на неї боляче дивитись, але я сподіваюся, що реформа децентралізації влади дасть громадам можливості будувати і відновлювати спортивні майданчики. Не можна говорити про достойне виховання чемпіонів, коли діти грають у футбол на піску чи у грязюці. Це просто навіть небезпечно для здоров’я. І я, до речі теж колись так само тренувався. А тому я хочу, щоб сільські діти мали однакові можливості не лише для освіти, як про це усюди говорять, а й для занять спортом. Бо спорт, у першу чергу, це здоров’я. Здорова нація – успішна Україна! Щоб у селах росли чемпіони, дітей треба мотивувати і створювати для них умови.
- Ви вже говорите як політик.
- Я просто мрію про щасливе майбутнє для моїх дітей. Я хочу бачити свою країну успішною і мирною. Де кожен громадянин - здоровий, заможний і щасливий. А тому бажаю усім нам впевнено йти до цієї мети і ніколи не здаватися. А своїй «Десні» я бажаю якнайбільше перемог.
- 9 переглядів
