Андрій Леоненко, якому Чернігівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, шукатиме правди у Європейському суді з прав людини.
Колишній старший солдат патрульного взводу спецпризначення в/ч 3001-в позивався до командування військової частини 3001-в та Управління Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України.
Він просив суд визнати незаконним дострокове розірвання контракту з ним, поновити на посаді та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Проте в окружному адмінсуді чернігівцю відмовили у позові майже в повному обсязі.
Андрій Леоненко вважає, що суд виніс несправедливе рішення, а ЄСПЛ називає останньою інстанцією, де можна добитися справедливого рішення.
За словами позивача, звільненню з посади передувала подія, що сталася понад сім років тому під час відрядження до села Чайкине Новгород-Сіверського району.
Тоді, стверджує Андрій Леоненко, який став свідком події, командир його взводу, старший лейтенант під час сварки побив підлеглого.
Після того, як постраждалий поскаржився до міліції, його… звільнили, а старшого лейтенанта перевели служити в інше місто, як мовиться, «від гріха подалі».
Згодом, під час виїзного засідання військового суду Андрій Леоненко, незважаючи на погрози з боку командирів, дав правдиві свідчення, розповів про побиття правду.
Після суду старшого солдата теж звільнили «у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту», але не одразу, а у вересні 2008 року, за три місяці до закінчення строку контракту.
Формальним приводом для звільнення стали «класичні» у таких випадках догани за «порушення форми одягу», «безтактовну поведінку» та «низьку бойову готовність».
Проте підписи під стягненнями в особовій справі контрактника почеркознавча експертиза згодом визнала підробними.
Висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Чернігівській області з цього приводу однозначний: «підпис виконаний не Леоненком Андрієм Володимировичем, а іншою особою».
До того ж, як стверджує колишній контрактник, ніяких порушень дисципліни з його боку не було.
«Усі ці стягнення – це банальне переслідування з боку моїх колишніх командирів за правдиві свідчення щодо побиття в Чайкиному», – наголошує він.
При цьому Андрію Леоненку не віддали військовий білет, без якого він не міг влаштуватися на роботу.
Кілька років тому Чернігівський окружний адміністративний суд, до якого Андрій Леоненко звертався з позовною заявою про визнання незаконними дисциплінарних стягнень, дострокового розірвання контракту та поновлення на посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, позивачеві відмовив повністю.
Суддя Юрій Скалозуб, «всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи», «іменем України» вирішив, що позов задоволенню не підлягає.
У клопотанні Андрія Леоненка викликати до суду свідків з його сторони, а також провести почеркознавчу експертизу підробного підпису відмовив, зазначивши, що це «займе багато часу».
Колишній контрактник з таким рішення не погодився і подав касаційну скаргу, яку Вищий адміністративний суд України задовольнив.
Справу було повернуто на повторне розслідування, і Андрій Леоненко був впевнений, що цього разу він її виграє.
Відповідачами, крім УПТК ВВ МВС України, він знову зазначив своїх колишніх командирів Івана Куксенка, Євгенія Панька, Федора Євсеєнка та Василя Яковенка.
Проте суддя Сергій Клопот, який вдруге розглядав справу про незаконне звільнення, виніс рішення не на користь позивача.
Хоча він і визнав догану від 24.06.2008 року незаконною, але чомусь не звернув уваги, що старшого солдата звільнили 12 вересня. Хоча саме в цей час Андрій Леоненко перебував у додатковій відпустці, яку йому надали на час екзаменаційної сесії.
Проте суддя Клопот узяв до уваги інший наказ в/ч 3001 – від 22 вересня, в якому також йдеться про… звільнення Андрія Леоненка.
Чому з двох наказів володар суддівської мантії обрав другий, поки що невідомо.
