27 січня набрав законної сили вирок Семенівського районного суду. Миколу Пархоменка визнано винним в умисному катуванні малолітнього Дмитра Тюканька. Зважаючи на те, що Пархоменко є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, раніше не судимий і переказав ще до вироку 1000 гривень потерпілому, суд призначив два роки позбавлення волі з іспитовим строком на рік та сплатити 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди. І ще 5000 гривень за послуги адвоката потерпілій стороні.
Миколу Пархоменка знає уся Семенівка. Він працює водієм у комунальному підприємстві «Ревна» на єдиному у місті автомобілі-асенізаторі (викачує нечистоти з туалетів і каналізації).
«Уб'ю, задушу. Ср…ть я на тебе хотів»
— Усе сталося 23 серпня 2013 року. Я поїхала до дідуся фарбувати віконні рами. Мама залишилася з дітьми. За кілька годин схвильована дзвонить: «Пархоменко Діму побив». Не проїхала, пролетіла велосипедом за 18 хвилин п'ять з половиною кілометрів. І відразу до Пархоменка. Він живе по нашій вулиці.
— Дядь Коля, за що сина мого побили?
А він мене матюком: і така ти, і сяка. Дулі тиче, кричить: «Уб'ю, задушу, в сиру землю закопаю. Ср...ть я на тебе хотів», — розповідає Ольга Тюканько.
— Ольго Вікторівно, він що, п'яний був?
— Він не п'є. Кодований.
Я йому і кажу: «Ось ви як, тоді я повезу дитя знімати побої». А він: «Нічого ти мені не зробиш». Я тоді додому, перевдягла дитину. Син від болю і страху, коли Пархоменко схопив його, упісявся. Викликала таксі і повезла дитя у лікарню.
Вушко у сина напухло. Він так тягнув і крутив дитя за вухо, що шкіра біля мочки тріснула. Бив по голові. Діму оглянули невропатолог, хірург. Висновок судово-медичної експертизи: забої м'яких тканин волосистої частини голови (тім'яної ділянки справа), забій шийного та верхньо-грудного відділів хребта».
— Дядько метрів п'ятдесят так тягнув мене за шию, що вона у мене ще довго боліла, — долучається до розмови Дмитрик.
— Дитя півмісяця ходило у спеціальному шийному корсеті, який ми замовляли у Чернігові (у Семенівці таких немає), — зітхає жінка.
«Я намалював на машині, на пилюці, пальчиком літеру»
— Дімо, за що він тебе?
— Я з друзями Сашею Бучковським і Антоном Олійником гуляв з онучкою Пархоменка Ірою біля їхнього двору. Я на автомобілі її діда намалював на пилюці пальчиком літеру «О» (букву своєї мами). Іра накричала, щоб ішли геть. І ми з хлопцями пішли у магазин. Невдовзі туди вскочив дядько Микола і спитав: «Хто чіпав машину?» Хлопці вказали на мене. Він тоді схопив мене за вухо і потяг на вулицю. Це бачили і мої друзі, і продавщиця (вона це у суді підтвердила). Мені було страшно і боляче. А він мене тяг і лаяв усілякими матюками. Привів до машини і став бити по голові, наказав вилизувати машину язиком. Я відмовився. Тоді він схопив мене за майку, розірвав її і змусив нею витирати машину. Кричав і матюкався. Не знаю, що б іще він зі мною зробив, якби не тьотя Лена, мама Антона. Вона проїздила мимо. Дядько побачив її і відпустив мене. Хлопці повели мене додому. Голова і вухо боліли. Бабуся помазала рану маззю і подзвонила мамі.
— Плакав?
— Ні...
— Розказуй! — гірко всміхається мати. — Майже півроку минуло, а син від стресу не може відійти. Спати один боїться. Як стемніє, надвір у туалет сам не йде. Пережитий стрес загострив хворобу. Треба дитяті групу інвалідності оформлювати. Діма років з чотирьох почав хворіти. Піду до нашого педіатра Єлизавети Борисевич, а лікарка все ставить ОРВІ і виписує антибіотики різні. Вони за п'ять років печінку дитині убили. Тільки коли син почав задихатися, направила на Чернігів. Там відразу поставили діагноз бронхіальна астма. Як один із чинників її загострення лікарі назвали пережитий стрес.
— Вироком я не задоволена, — каже мама Дмитра 30-річна Ольга Тюканько. — Проте не оскаржувала. Зима, холодно. До Чернігова на засідання не наїздишься. Та і дітей залишати самих боюся. Ангеліні лише рік і два місяці.
Батька нема, то й дарма. Мати захистила
— За ці п'ять місяців і я стільки перенервувала, що ворогу не побажаєш. Судмедекспертиза з Новгорода-Сіверського прийшла через сім днів. Та місяць ніхто нічого не розслідував. Тоді я пішла до прокурора району: «Чому ніхто нічого не робить, бо в мене грошей нема?» Він викликав слідчого, начальника міліції... І що ви думаєте, після цього за кілька днів і свідків допитали, і футболку розірвану вилучили. За тиждень справа пішла в суд.
Ще і в суді тягнули. То по батькові обвинуваченого неправильно написали, то суддя — призначено на 12 годину, а він прийде о 14-ій. Вирок оголосили аж 27 грудня.
Пархоменко, коли мене зустрічав, казав: «Написала, дура, однак нічого ти не зробиш. У мене на всіх грошей хватить». А я говорила: якщо мій син неправий, прийдіть і скажіть. Я сама його покараю. Прикажу, щоб і близько до вашого двору не підходив. Усе їхнє сімейство по Семенівці говорило, що мій Діма їх новий автомобіль подряпав. А це ж неправда. Ту «Джилі» слідчий сфотографував, експертиза показала, що подряпин немає. Дитя пальцем по пилюці кружечок намалювало.
— Пархоменко хоч вибачився?
— Ні. Якось прийшов о шостій ранку: «Оля, ми всі люди. Я дам тобі дві тисячі гривень». Я йому: «У мене дитя перелякане, ночами не спить». Тоді він давай мені дулі крутить: «Ти байстрюків нарожала. У них батька немає. Не можеш їх виховать».
— Мої діти у вас їсти не просять, — відказала.
Знаєте, може б, я до суду і не подавала. Та після цих слів мені стало зле. Мої діти не голі, не босі і не голодні. Виховую, як умію. Син у мене від першого чоловіка, він на моєму прізвищі. Друга дитина — на чоловіковому. Так сталося, що він поїхав на заробітки у Росію і зустрів там іншу жінку. Вже рік, як ми не спілкуємося. Але його мати любить Ангеліну. Допомагає, чим може. Та і це не головне. Ще б хто інший мені сказав про виховання, та не Пархоменко. Як він виховав свого сина? Той зґвалтував дівчину, вибив їй око. 12 років у тюрмі відсидів. Вона на все життя інвалідом залишилася. І він моїх дітей байстрюками обзиває. Ще кілька разів після телефонував. Я сказала: «Залиште мене у спокої».
«Діти — найдорожче, що маю»
— Діти — найдорожче, що маю. Дісталися мені дорогою ціною. Перший раз робили кесарів розтин. Наш головний лікар Забєлін ледь Діму не зарізав. Скроню пошкодив. Приносять мені дитя, а поріз пластирем заклеїли. Я питаю: «Що це?» А медсестра мені: «Так буває під час операції».
Потім той же Забєлін робив мені кесарів розтин удруге. Після того у малої ручки ще місяць тремтіли. Донечка 2400 грамів, 42 сантиметри. Вдумайтеся, після кесаревого у жінок залишається один-два шви, а у мене 18(!). Вирізали пуп і пришили до живота. Коли поїхала в Чернігів до гінеколога, лікар спитав: «Хто вам матку на шматочки різав?» Я семенівських лікарів уже боюся. Мою Ангеліночку ледь спасли. Зробили Манту, пішов набряк легень. Під крапельницею ледь відкачали.
На суді Пархоменко вину визнав. Та я хотіла, щоб його посадили реально. Он по ТСН бачила, за убиту собаку три роки дають, а тут дитина, яка себе не могла захистити. І — умовно. Бог їм суддя. Він усе бачить і знає. Минув уже місяць, а Пархоменко ще й копійки не заплатив.
