Всіх затятих читців та слухачів української поезії Студентська Свобода Чернігова запрошує на поетичний вечір біля Катерининської церкви. Початок захоплюючої подорожі у середу 16 липня о 18.00.
Мова – це найцінніший скарб, що дав людині Всевишній. У всіх без вийнятку народів, мова – то спосіб спілкування. У нас же ( з важкої руки імперії ) – це причина конфліктів, ознака якихось моральних травм і тепер… ознака «сепаратизму по – ново-чернігівськи».
Дослідники вважають українську мову однією з найстаріших мов Європи.
У 1880 році в Одесі вийшла книга Михайла Красуського «Древность малороссийского язька». Вона шокувала російський царизм, бо доводила найдавніший вік пригніченої української мови. Автор застерігав царських сатрапів, що українську мову треба не забороняти, не нищити, а навпаки, плекати й охороняти, бо вона є давнішою не тільки від грецької, латинської чи навіть давньоєгипетської, а й від самого санскриту, котрий, власне, походить від праукраїнської мови VI–IV тисячоліть до нашої ери. У словнику санскриту – найдавнішій пам'ятці нашої прамови, є всі прадавні слова, котрі живуть донині в українській мові. Недруги з переляку почали гонитву за книгою, а потім за автором.
Не мала наша мова в минулому умов для свого розвитку і тепер не має. Згадаймо деякі факти.
1720 р. цар Петро І видав указ про заборону в Україні друкувати книги;
1753 р. – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою;
1768 р. – указ Синоду російської православної церкви про вилучення у населення, українських букварів;
1775 р. – російські війська зруйнували Запорозьку Січ; були закриті українські школи;
У 1830–1840 роках русифікація України посилюється. Навіть саму назву «Україна» перестали вживати. Лівобережну Україну назвали Малоросією, Правобережну – Юго-Западним краєм, а Південну – Новоросією;
1863 р.– заборона друкування українських книжок, циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва: «Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может»;
1889 р. – у Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати «всіма мовами, крім української»;
1895 р. – заборона української дитячої літератури;
1914 р. – заборона української преси;
1938 р. – запроваджено обов'язкове вивчення російської мови по всій Україні. І водночас розпочалося масове закриття національних шкіл, престиж української мови знизився;
1926-1939 рр. – фізичні депортації українських діячів, звинувачених у націоналізмі;
1960 рр. – арешти, винищення молодого покоління української інтелігенції.
134 заборони на українську мову, починаючи з царських і до брежнєвських часів.
Як писала Ліна Костенко «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову!». Не будемо сприяти втраті української мови назавжди, бо втратимо свій родовід, загубимо таку прадавню націю! Територію можна відвоювати, а от мову згадати досить важко!
З можливими пропозиціями чи запитаннями звертатися за тел. 0631764401 (Маргарита).
- 2 просмотра
