72-річна Галина Коровко з селища Понорниця Коропського району Чернігівщини перерахувала 70 тис. грн шахраєві, який назвався її сином.
— Ігор живе в Києві, займається бізнесом. Дочка Інна — директор нашої школи, — розповідає Галина Григорівна. — Десь о восьмій вечора дзвонить телефон, номер невідомий: "Мамо, мамо". Чути дуже погано. "Це ти, Ігорьок?" — "Я. Мам, я попав у складну ситуацію, мене затримали. Срочно треба гроші". Голос — точно синовий. — "Скільки треба? Після похорону батька тільки п'ять тисяч лишилось". — "Мало, позич у сусідів ще тисячі дві. Срочно їдь у Короп, висилай. Нікому нічого не кажи. Про це маємо знати тільки ти і я. Мамко, хто ж мене спасе, як не ти?"
Галина Григорівна живе сама. Чоловіка поховала навесні.
— Я — до сусіда: "Вітя, срочно треба на Короп". Він не схотів, бо пива випив. Попросила його тестя. Приїхали в місто. Темно, хоч око виколи. Доки їхали, той шахрай надзвонював, диктував номер карточки. Говорю, що не вмію гроші переказувати. А він: "Запитай у перехожих — може, в кого є картка. Перекинь з картки на картку". Які перехожі серед ночі? Пішла в готель "Космос". Там хлопець із дівчиною були, перекинули дві тисячі. Ще 72 гривні за послуги термінала заплатила. Тільки послала, знову наярює: "Мам, мало. Їдь на залізничну станцію. Перекинь ще". Додому вернулися вночі. До ранку я плакала, очей не зімкнула. Тільки засіріло — дзвоню доньці: "Срочно треба їхати на Короп. Це не телефонна розмова". А той опять надзвонює: "Мамо, треба тисяч п'ятнадцять".
На світанку жінка побігла до рідного брата.
— Він газ збирався проводити, зібрав 10 тисяч. Віддав усі. О пів на восьму ранку ми були в Коропі під банком. Там термінали поламані. Побігли в магазин "Техніка". Дівчина-продавець нам допомогла, перерахували на карточку 13 тисяч. Той опять дзвонить: "Чек получила? Порви на дрібні шматочки і викинь". Я так і зробила. Потім знову дзвінок: "Мамо, все получив. Дякую". Вже встигли відійти від термінала, передзвонює: "Вишли ще дві тисячі на витрати".
Галина Григорівна позичила в доньки ще 2 тис. грн, у знайомих — 1,9 тис. грн. Все переслала на вказаний рахунок. Поїхали додому.
— Не встигла зайти в хату — знову дзвонить: "Мам, треба ще 15 тисяч. Мене держать, не можу говорити. Мама, спасай". — "Де ж такі грошей взять? Вже ж віддала всі".
Жінка побігла до сестри Марії.
— Їй 80 років, чоловік теж старий. Дітей не мають. Зібрали гроші на похорони. Позичила в них 15 тисяч і знову — на Короп. Той все наярює. Перерахувала ще ті 15 тисяч. Тільки поріг у хаті переступила, знову дзвонить: "Мама, треба 21 тисяча". — "Ну де їх взяти, синочку?" — "Мама, якщо не знайдеш — все. Знайди, я за три дні приїду і все поверну". Давай знову шукати гроші. Дочка позичила в друзів. У неї з доходів тільки зарплата, дитя цього року в Київ поступило. Зятю скоро 60 — і без роботи. Пішла Інна по друзях, назбирала 21 тисячу. Знов погнали на місто. Перерахували, вертаємось. Опять дзвонить: "Мамо, треба 50 тисяч. Все поверну". — "Ігор, ти хочеш мене добить? Доки мучитимеш?" — "Мо', хоч тисяч 15". Дзвоню знову Інні. Вона: "Я вже падаю, вже тричі в Короп їздили. Треба ще?" Знову побігла я до сестри Маші. Вона віддала останні 10 тисяч, а треба ще п'ять. Пішла до племінниці. У неї за три дні весілля, гроші є. Позичила п'ять тисяч, знову погнали на Короп. Перерахували й ці. А той знову дзвонить: "Треба ще 30 тисяч". — "Все, синочку, хоч умри, а грошей не буде. У всіх усе повитрушувала".
Жінка приїхала додому. За кілька днів так і не телефонувала на номер сина Ігоря.
— Тут дзвонить мені Ігор: "Мамо, що сталося? Я дома сиджу, мені тут розповіли". Я все розказала. — "А чого мені не подзвонила?" — "А з ким я два дні говорила?"
Галина Григорівна написала заяву до міліції. Слідчий сказала, що телефонували із зони антитерористичної операції.
— Не знаю, як буду віддавати, — плаче Галина Коровко. — Хату продам. Мо', тисяч 70 і дадуть.
- 2 перегляди